Сакральне мистецтво

Сакральне образотворення - тонка невловима межа між індивідуальним і суспільно значущим, між містичним, ірраціональним і реальним, об єктивним особлива, характерна риса сакрального мистецтва. Воно завжди відображало духовні, моральні, естетичні вартості суспільства та його часу, надаючи тим вартостям особливого статусу святостей.
Не є таємницею, що церква впродовж багатьох віків була для українського народу тим об'єктом, куди вкладали найкращі досягнення українського творчого генія. Це стосувалося й архітектурного образу, і внутрішнього оздоблення церковного мистецтва. Зароджене у формах стилістики візантизму, засвоївши протягом віків стильові течії європейського мистецтва, українське церковне мистецтво завжди прагнуло власної національної самоідентифікації, інтерпретуючи усталені канони, типи, сюжети через призму національного світосприйняття. І в кожній епосі, кожній стилістичній течії воно сягало найвищих злетів творчої думки. Це ренесанс, бароко, академізм, реалізм і в довершенні український модерний стиль першої половини XX ст. Саме він сягнув особливої мистецької вершини у втіленні національної образності. Зразки цієї творчості, які де-не-де ще зберігаються в церквах України, захоплюють художньою досконалістю, а понад усе національним духом.
У церковному мистецтві, крім архітектури, вирізняють ікону та розпис.
Малярство має багатовікову історію, позначену різними тенденціями. Були періоди значного розквіту, що супроводилися народженням нових регіональних іконописних шкіл з цікавими, хоч усе ще маловідомими іменами місцевих майстрів.
Повертаючись до сакрального мистецтва, варто нагадати кілька засадничих істин (знавці про них добре знають, а віруючі - інстинктивно здогадуються). Не тільки сюжети відіграють роль у церковному мистецтві. Світло, колір і вся система символів, що відображають конкретні знаки, образи. У реалізації прекрасного важливу роль відіграє колір, що модифікує світло. Особливий ефект при осягненні храмового дійства досягається саме за певного мінливого освітлення в "задіянні" світла/кольору ікон, розписів. Символи, що водночас є знаками, образами, мають низку значень - залежно від контексту. Хоча в церковному мистецтві є певні відмінності (національні, пов'язані з епохою/часом, конфесійні) та багатозначності, все ж символи існують з певною двоякою метою: одночасно виявити та заховати істину. Впливаючи на розумну область психіки, вони діють і на її підсвідому ділянку. В минулі часи церковне мистецтво в яскравих візуальних та звукових образах служило необхідним і, часом, єдиним засобом пізнання Всесвіту та Абсолюту.
Дуже важливим є питання церковної орнаментики. Саме вона за фахового підходу здатна створити особливу, урочисту атмосферу в інтер'єрі. Одна з архіважливих проблем проблема виразу облич (ликів) святих, без чого сакральний образ втрачає свій духовний сенс. Тут потрібна особлива підготовка в контексті передачі різних емоційних станів людини, одухотвореності, осяяності.
Потрапивши в церковні стіни, сповнені образотворчої мови, людина прагне осягнути таїну вічності, яка залягає десь глибоко в її душі, пережити ті почуття разом зі зверненим до неї ликом святого, шукаючи в ньому опори та розуміння. А сакральний образ має відповісти на ще ніколи і ніким не з ясовані питання.